26 серпня 2016 р.

ЧЕРНЕЦЬ МАРКО І ЙОГО МУСТАФА. Повість

Немає коментарів :
Чернець Марко і Мустафа
Чимало городян, мабуть, зустрічали на вулицях Львова дивака на коні. Він називав себе ченцем Марком Марковичем, а свого коня - Мустафою. Казав, що прибув до нас аж із Хорватії, бо наслухався про столицю Галичини багато доброго, а тепер захотів побачити її на власні очі.
Помітив його із вікна своєї автівки якось і мій редактор, прикрий, але побожний чоловік. Покликав мене до свого кабінету і наказав: «Знайди того ченця і довідайся хто він, звідки і чому їздить верхи нашим Львовом?»
Львів, зауважу, місто чималеньке. Щоб об»’їхати його конем, потрібно днів зо три. Але щоб розшукати тут вершника – достатньо і трьох годин.
Ченця Марка Марковича я знайшов у келії монастиря отців-редемптористів, що на вулиці Івана Франка. Він якраз щось писав у свому ноутбуці. Довідавшись, що я прийшов до нього по інтерв’ю, він лагідно посміхнувся у свою чорну, густу бороду. Мовляв, без благословення свого настоятеля з Хорватії (Марко Маркович належить до чернечого ордену Босих Кармелітів) він не може розмовляти із газетярами. Побачивши мій  щирий смуток, він раптом запропонував: «Порозмовляйте із моїм Мустафою. Він особа світська і, до слова, гостра на язик». Що й казати, я відразу і не второпав, що мова про його коня.

Острів мороку. Роман

Немає коментарів :
Василь Терещук
Василь Терещук.
Василь ТЕРЕЩУК

Розділ І.

Вони почувалися колоністами, яких виштовхали на ще не звідану твердь, напівпритомних від сну, розморених довгою, одноманітною дорогою, заколисаних спогадами про прощальні пиятики, не завершені розмови, покинуті справи, забуті через поспіх у шухлядах столів та комодів речі.
"Мій кактус помре від спраги, - подумав Теодозій. - Треба було залишити ключі від хати сусідці". Але згадав він про це якось знічев’я, бо в ту мить і сам почувався двоногою кімнатною рослиною, якій ще доведеться пошукати придатного ґрунту на цьому горщику-острівцеві, що якимось дивом зачепився за дно ріки.
Човен, що доправив їх до цього клаптика землі, вже зник у тумані, нагадуючи про себе лише ритмічним тарахкотінням двигуна. Теодозій скинув свій наплічник просто у пісок і роззирнувся довкола.
Схоже, їх висадили на берег просто на пляжі. Пісок тут був зернистий і чистий, як свіжо намите золото. Із зелених заростів, що починалися за якусь сотню кроків від води, до пляжу збігала ледь помітна стежка. Розміри острівця оцінити було важко, бо ранковий туман ніяк не хотів розступитися і Теодозій вирішив, що годі ловити витрішки.
Його супутники  - Андрій, невисокий молодик із ранніми залисинами, одягнений у джинси, легку куртку жовтого кольору, та Соломія, особа, яка учора в сутінках бару бачилася Т. ледь не зухвалою язикатою старшокласницею, а нині виявилася замаскованою під дівчисько жінкою, що трохи перебрала звечора, -  дещо розгублено роззиралися довкола.
Врешті Андрій запропонував: „Може, пошукаємо самі дорогу?”  
"Особисто я нікуди не йду, - Теодозій демонстративно всівся просто на пісок. Його рука пірнула у закуток наплічника і за мить він вже тримав у руках бляшанку з пивом. - А для хворих маю пиво."  Останнє було мовлено з натяком на дівчину.
"Я пива зранку не вживаю", - відрізав Андрій. Соломія у відповідь лише облизала пересохлі губи.

14 серпня 2016 р.

Про свято Медового Спасу

Немає коментарів :
Медовий Спас
Православні християни сьогодні, 14 серпня, святкують Медовий Спас.
У цей день в храмах освячують воду і мед на знак подяки Богу за новий урожай. Саме тому цей день називають Медовим Спасом. У народі його ще називають Першим Спасом, Спасом на воді, але найчастіше – святом Маковія.
На Маковія починається Успенський піст. По суворості він прирівнюється до Великого посту (без м'ясних, молочних і рибних продуктів) і триває два тижні (до дня Успіння Пресвятої Богородиці). У народі кажуть, що Перший Спас - це проводи літа. Цього дня починають відлітати ластівки.

Супутник

Немає коментарів :
Поезія про небо
На екрані неба – усе ті ж зорі.
Сузір’я Оріона, Великої Ведмедиці,
Молочний шлях у срібному димі.
Чорні діри всмоктують мертву матерію.
Чути чавкання щелеп і хрускіт кісток.
Кілька метеорів падають і згорають,
як сірники,
Вихоплюючи моє обличчя із пітьми.
У ту мить російський супутник фотографує
мене на балконі.
Якби знав, то вдягнув би новіші сподні.
Василь Терещук

26 грудня 2015 р.

САМОТНІ ЧОЛОВІКИ

Немає коментарів :
Вулиці – коханки самотніх чоловіків.

Коли тиша стає занадто говіркою,
Не дає їм мовити й слова,
Вони одягаються і виходять з дому.

Їхні черевики – бездоганно глянцеві,
Парасольки – темні,
Як одіж монаха.
Старомодні краватки 
Виростають їм просто з горла.

У їхніх записниках – 
Скасовані номери телефонів
Упереміш із рецептами
Помідорових зуп.

У порожніх кав’ярнях
Вони переглядають газети,
Шукаючи новин зі своєї молодості.

“Вчора несподівано помер 
67-річний пан. Р., відомий композитор.
Його молода дружина – у розпачі.
Лікарі вважають, що в усьому винні
Надмірні любощі”.

“Яка безглузда смерть!” – 
Зітхають самітники
І просять у кельнерок
Рахунок за каву.

Василь Терещук

СУБОТА

Немає коментарів :
Я приїду в суботу.

Субота - день відвідин
стареньких батьків
і таємних побачень.

Завари для нас каву,
поклич із саду 
оркестр цвіркунів
і постав біля ліжка 
надщерблену попільничку.

Я приїду в обід 
переповненим потягом,
у якому не має чим дихати
від важких зітхань.
Не стрічай мене на вокзалі.
бо ще не впізнаєш, -
у людському натовпі ми усі
на одне лице.

Про те, що я близько,
оголосять сусідські пси
і відхилена фіранка у вікні навпроти.

Коли ти відчиниш,
я увійду і скажу:
- Пробач, я хотів купити квіти,
та були лише ті.
яких ти не любиш... 

ВАСИЛЬ ТЕРЕЩУК

2 листопада 2015 р.

Дещо про правду

Немає коментарів :
Не кажіть мені правди.
Бо вона - лиш різновид брехні,
Підтриманий більшістю.

Хочете - вірте їй, 
Як лицедієві на сцені.
Або як жінці,
Що віддалася зненацька,
Коли вам вже кортіло піти.

Пригостіть її кавою,
Потисніть їй руку.
Дайте їй адресу
Міністерства справедливості.
"Ви - найкраща"! - скажіть на прощання.

Ваша правда любить,
Коли їй брешуть.

АДАМ І ЄВА

Немає коментарів :
Чоловіка, що зрікся свого імені, 
Запроторили до божевільні. 
Лікарі зазирали йому під повіки, 
Обстукували коліна, 
Морозили струменями води. 
“Ти - Мефодій!” - 
Втокмачували йому щодня. 
“Та ні, я - Адам,” - 
Не здавася той
І ховав лице
Від кулаків санітара…

Якось восени
За вікном його палати
Медсестра приймала
Пологи у яблуні.
Вона підстрибувала,
Щоб дотягнутися до гілки.
Він дивився на її округлі коліна
І тихо благав:
“Єво, упізнай мене хоч ти!..”