Це питання звучить як зав’язка для науково-фантастичного роману, проте його цілком серйозно обговорюють сучасні філософи. Чи потребує свідомість плоті та крові? Нова наукова стаття стверджує, що відповідь на це питання, найімовірніше, заперечна. Такого висновку дійшов Ерік Швіцгебель, видатний професор філософії з Каліфорнійського університету в Ріверсайді.
У спільній праці з Джеремі Побером із Лісабонського університету дослідники переконують, що свідомість може виникати у формах життя, побудованих із кардинально іншого матеріалу, ніж ми. Уявіть собі прибульця з кремнієвою шкірою та кристалічним мозком — і ви будете десь поруч із тим, що вони мають на увазі.
Обидва філософи поводяться обережно: вони не намагаються дати остаточне визначення свідомості і не стверджують, що екзотичний інопланетний розум точно існує. Вони починають з простішої тези: свідомість реальна і впізнавана. Але чи мусить вона бути прив’язана саме до тієї біології, яка випадково еволюціонувала на Землі?
Їхній аргумент спирається на концепцію гнучкості субстрату. Певна властивість є гнучкою до субстрату, якщо її можна відтворити за допомогою різних матеріалів. Чашка тримає воду незалежно від того, скляна вона чи пластикова. Музика лунає і з вінілу, і з компакт-диска. Свідомість, на думку авторів, влаштована так само — це феномен, який може реалізуватися в різних типах фізичного «обладнання».
Якщо перенести цю думку на масштаби нашого всесвіту, де існують трильйони галактик і незліченна кількість планет, перспективи вражають. Автори консервативно оцінюють, що за всю історію космосу існувало щонайменше тисяча високорозвинених цивілізацій. Якщо життя здатне зароджуватися за абсолютно різних хімічних умов, було б дуже дивно, якби кожна успішна еволюційна гілка прийшла до одного й того самого біохімічного рецепта.
Тут на сцену виходить Коперник. Кожне велике астрономічне відкриття відсувало людство все далі від уявного центру світобудови. Швіцгебель і Побер поширюють цей урок на саму природу розуму, пропонуючи термін «коперниканський принцип свідомості». Вважати, що здатність мислити належить лише таким істотам, як ми — це своєрідний терроцентризм, невиправдана зарозумілість, ніби земне життя є унікальним.
Неминуче ця дискусія повертає нас і до штучного інтелекту. Тут автори розходяться в поглядах. Побер попереджає: те, що свідомість може існувати на кількох різних матеріальних базах, не означає, що для цього підійде взагалі будь-який матеріал, тому сучасний кремній може виявитися непридатним. Швіцгебель налаштований оптимістичніше. Він зазначає: якщо ми відмовляємося від вимоги обов’язкової наявності людської біології, то виключати кремній лише через те, що він є кремнієм, стає значно важче. Втім, в одному вони згодні: головне питання полягає не в тому, чи може машина скопіювати людський мозок, а в тому, які саме системи взагалі здатні «прокинутися».
