Один із маловідомих, цінних винищувачів Су-57 п'ятого покоління Володимира Путіна зазнав аварії біля Москви минулого тижня за таких надзвичайних обставин, що вони спричинили шок у військовій еліті Росії.
Навіть зазвичай лояльні прокремлівські військові блогери відкрито припускають, що його знищила російська ППО — саме ті системи, що були розгорнуті для захисту кремлівської еліти від нападу.
Ще більш вражаючими є твердження з українських джерел про те, що Служба безпеки України (СБУ) зламала інтегровану російську систему ППО і змусила російську зенітну ракету знищити один із найсучасніших бойових літаків.
Якщо це правда, це був би один із найсміливіших розвідувальних переворотів цієї війни.
Майже одночасно іранський танкер, за повідомленнями, був потоплений у Каспійському морі — нібито перевозячи російські боєприпаси, призначені для Тегерана, де вони мали посилити іранські операції проти американських сил на Близькому Сході.
Незалежно від того, чи буде доведено кожну деталь, ці дві події разом можуть стати переломним моментом у цьому конфлікті.
Вони одразу нагадали мені одну з моїх улюблених військових історій — чудову книжку «Людина, яка зламала коди Наполеона» Марка Урбана. Як офіцер Королівського танкового полку, Марк розповідає дивовижну історію майора Джорджа Сковелла, видатного лінгвіста та математика, який розшифрував «Великий паризький шифр» Наполеона під час Піренейської війни.
Сковелл був духовним попередником дешифрувальників із Блетчлі-Парку, чий геній допоміг здобути перемогу у Другій світовій війні. Його робота дозволила Веллінгтону читати оперативні накази Наполеона ще до того, як вони доходили до французьких командирів. Це надало британцям розвідувальну перевагу, яка виявилася вирішальною на півострові й зрештою сприяла поразці Наполеона під Ватерлоо у 1815 році.
 |
| Винищувач Су-57 п'ятого покоління (A Sukhoi Su-57 fifth generation fighter jet of the Russian air force, pictured at an air display in 2017 — Sergei Bobylev/Getty) |
Протягом військової історії перевага розвідки часто виявлялася вирішальнішою за перевагу вогневої потужності. Україна, здається, засвоїла цей урок краще за всіх. Операція «Павутиння», під час якої чимало стратегічних літаків Путіна було знищено в рамках таємної операції глибоко в Росії, беззаперечно продемонструвала: Київ здатен проводити складні операції на російській території.
Якщо повідомлення про збиття Су-57 підтвердяться, вони свідчитимуть про те, що СБУ проникла не лише в російські комунікації, а й у саму архітектуру ППО Путіна. Його одержимість особистою безпекою та виживанням створила шари захисту навколо Кремля, але ці ж шари можуть мати власні вразливості.
Сам Су-57 завжди обіцяв більше, ніж робив. Як і багато престижних оборонних програм, ця програма страждає від багаторічних затримок і стрімкого зростання витрат, що наближаються до $100 млн (£74 млн) за літак. Лише кілька з них дійсно діють і вважаються значно менш потужними, ніж американські чи китайські стелс-літаки.
Кремль усе ще має значну силу, але кількість дедалі частіше компенсує зниження якості: у деяких ключових сферах — наприклад, у літаках дальнього радіолокаційного виявлення — їх взагалі немає. Російські технології й надалі відстають від Заходу. Готовність Москви терпіти приголомшливі втрати, які тепер перевищують 1,5 мільйона загиблих і поранених, залишається її головною військовою перевагою.
Якщо Україна також відповідальна за перешкоджання постачанню російської зброї до Ірану, наслідки виходять далеко за межі Європи.
Володимир Зеленський розуміє те, що військові називають оперативним мистецтвом: бити не лише там, де ворог найслабший, а й там, де поєднуються політичні, військові та стратегічні ефекти. Кожна успішна операція тепер спрямована не лише на послаблення бойових можливостей Росії, а й на викриття нездатності Кремля захистити власні стратегічні активи, одночасно зміцнюючи західний альянс.
Коли пан Зеленський цього тижня їде до Вашингтона, він має дедалі переконливіші аргументи. Якщо Росія постачає зброю та матеріальні засоби, які можуть зрештою загрожувати американським військовим на Близькому Сході, одночасно втрачаючи контроль над власним небом над Москвою, то Дональду Трампу стає все важче заперечувати проти надання Україні всього необхідного для завершення справи.
Історія вчить нас, що великі імперії рідко падають лише через поразки на далеких полях битв. Вони розпадаються, коли зникає впевненість у центрі.
Доля Наполеона була вирішена при Ватерлоо. Ватерлоо Путіна може лежати не в степах східної України, а набагато ближче до дому — у самій Москві. Якщо Кремль більше не може гарантувати безпеку власної столиці та захистити свої найсучасніші літаки від знищення у власному повітряному просторі, то аура непереможності, яка підтримувала режим Путіна протягом чверті століття, починає тріскатися.
Військові кампанії часто досягають переломного моменту задовго до фінальної битви. Останні події свідчать, що ми, можливо, наближаємося саме до такого моменту.
Якщо американська рішучість зміцниться, а українська розвідка й надалі перехитрюватиме Кремль, навіть найоптимістичніші російські військові коментатори незабаром можуть дійти висновку, що так звана «Спеціальна військова операція» входить у свій фінальний розділ.
Історія також показує, що авторитарні правителі рідко насолоджуються комфортною пенсією. Якщо це справді Ватерлоо Путіна, то набагато ймовірніше, що він покине Кремль за надзвичайних обставин, аніж просто вийде через парадні двері.
-------------------------
Полковник Геміш де Бреттон-Гордон, командував 1-м Королівським танковим полком. Щойно вийшла його нова книжка «Командування танками».
