Гучні заголовки, фотографії ударів, зловісні прогнози та песимістичні, розраховані на хайп дописи збивають людей з пантелику — особливо тих, хто підсвідомо вважає Росію сильнішою, не маючи для цього жодних вагомих аргументів. А білий шум від мамчиних експертів заважає багатьом орієнтуватися в ситуації. Сильні не воюють зі складами продуктів, АЗС чи трансформаторами — це не сила, а ознака її відсутності.
З приходом Трампа Кремль, оцінивши компетентність нової американської команди, сподівався справити враження і прийти до бажаного для себе сценарію завершення війни. Заради цього Москва не шкодувала ані грошей, ані життів своїх громадян. Попри колосальні втрати, путінський режим гнав солдатів уперед, щоб зобразити перемоги, спробувати виглядати сильним і виторгувати вигідні умови.
Україна ж продовжувала і продовжує ламати плани Москви. Спочатку систематичними далекобійними ударами ЗСУ показали, що Росія вже давно не та, якою хоче здаватися, а паралельно крок за кроком змінювали ситуацію на фронті.
У результаті російська економіка, яка й без того ледве витягувала війну, зіткнулася з новими викликами. Звичайні росіяни повною мірою відчули наслідки: від позбавлення звичних зручностей і перебоїв з інтернетом до жорсткого дефіциту пального. Тепер до цього додалися масове подорожчання та зростання податків.
На цьому тлі «Z-патріоти» щосили вимагали «воювати на повну силу», створюючи пропагандистський фон — мовляв, уся міць ще попереду. Хоча вони й самі, напевно, розуміли: Путін давно воює на межі можливостей, просто ця межа виявилася саме такою. Сьогодні, бачачи, як вони радіють ударам по автозаправках, продуктових магазинах і складах, розумієш їхню логіку: для них цей терор і є тією самою «повною силою».
По суті, ми маємо справу зі спробою прикрити військові поразки стандартним для Путіна методом — терором. Таким чином Москва намагається вирішити одразу кілька завдань: показати «вражаючі» картинки Трампу і власній аудиторії, щоб у неї було менше запитань про те, де ж обіцяна перемога за три дні на п’ятий рік повномасштабної війни.
Заодно Кремль намагається залякати мирних жителів в Україні — особливо тих, хто виїхав у перші дні, а згодом повернувся, вирішивши, що війна відійшла на безпечну відстань. Але для тих, хто нікуди не виїжджав, залишався в Києві та інших містах і від перших днів був на барикадах, ці методи Путіна давно знайомі. У них немає нічого нового, хіба що замість радянських ракет тепер летять ще й іранські та китайські безпілотники.
Путін намагається також внести сум’яття в українське суспільство, а мамчині експерти свідомо чи несвідомо йому в цьому допомагають.
Саме тому зараз критично важливою є масштабна, кваліфікована комунікація наших профільних відомств з українцями. Держава повинна компетентно, чітко і професійно пояснювати ситуацію широким верствам населення, щоб перебивати цей нескінченний білий шум від псевдоекспертів і давати людям тверду опору.
Ми бачили й не таке. Завдяки нашій єдності ми пройдемо і через це.
