Чи може Сонце мати невидимого зоряного супутника, гравітаційний вплив якого періодично спрямовує до Землі потоки комет? Таку незвичайну гіпотезу висунув американський фізик Річард Мюллер. За його припущенням, гіпотетична зоря, названа Немезидою, може бути причетною до масштабних вимирань на нашій планеті, які відбуваються з періодичністю приблизно 26 мільйонів років.
Ідеться не про загадкову планету на кшталт гіпотетичної Планети X, а про можливого маломасивного червоного карлика, який нібито обертається разом із Сонцем навколо спільного центру тяжіння.
Хмара Оорта - космічне сховище комет
Тривалоперіодичні комети, які рухаються навколо Сонця витягнутими орбітами з великим нахилом, вважаються потенційно небезпечними для Землі. Саме серед таких небесних тіл можуть бути об'єкти, здатні спричинити катастрофічні зіткнення планетарного масштабу.
Одним із головних джерел цих комет вважають хмару Оорта - гіпотетичну величезну сферичну оболонку з крижаних тіл, що оточує Сонячну систему.
За оцінками, вона може містити трильйони кометних об'єктів і простягатися на відстань до 1,6 світлового року від Сонця. Вважається, що ця структура сформувалася приблизно 4,5 мільярда років тому із залишків матеріалу, який брав участь у формуванні Сонячної системи.
Хмара Оорта досі безпосередньо не спостерігалася. Її існування пояснює походження багатьох довгоперіодичних комет, які час від часу з'являються у внутрішніх областях Сонячної системи.
Немезида: зоря, яка спрямовує комети до Землі
Професор-емерит фізики Каліфорнійського університету в Берклі Річард Мюллер запропонував незвичайне пояснення періодичного надходження комет із хмари Оорта.
На його думку, причиною можуть бути не лише випадкові гравітаційні збурення від зір, які пролітають поблизу Сонячної системи. Можливим чинником є постійний зоряний супутник Сонця - гіпотетичний червоний карлик Немезида.
За припущенням Мюллера, Немезида рухається навколо спільного із Сонцем центру тяжіння витягнутою, дещо ексцентричною орбітою. Під час проходження через найщільніші ділянки хмари Оорта її гравітація може порушувати орбіти величезної кількості комет.
Частина цих небесних тіл тоді спрямовується до внутрішніх областей Сонячної системи, зокрема в напрямку Землі.
Мюллер пояснює, що період найбільшого наближення Немезиди до щільних областей хмари Оорта може супроводжуватися тривалим кометним дощем. Такий період, за його оцінкою, може тривати близько мільйона років.
Важливо, що ця гіпотеза не має стосунку до випадкових зоряних зближень або пошуків Планети X. Немезида в цій моделі є постійним гіпотетичним супутником Сонця, а її вплив має періодичний характер.
Чи пов'язані масові вимирання з циклом у 26 мільйонів років?
Одним із головних аргументів Річарда Мюллера є дослідження періодичності масових вимирань на Землі.
У 1982 році палеонтологи Девід Рауп і Джек Сепкоскі опублікували в журналі Science дослідження, у якому проаналізували масштабний масив даних про вимирання морських організмів.
За інтерпретацією Мюллера, результати цього аналізу вказують на виражену періодичність великих вимирань - приблизно кожні 26 мільйонів років.
Одним із найпомітніших піків у цьому часовому ряду стало вимирання близько 66 мільйонів років тому, на межі крейдового та палеогенового періодів. Саме тоді зникли непташині динозаври та велика кількість інших організмів.
Мюллер припустив, що причиною такої періодичності може бути зоряний супутник Сонця, який через певні проміжки часу збурює хмару Оорта та спричиняє посилене надходження комет до внутрішньої Сонячної системи.
Однак це залишається гіпотезою. Періодичність масових вимирань, її статистична значущість і можливий зв'язок із кометними ударами є предметом наукових дискусій.
Чому Немезиду досі не вдалося виявити?
Якщо Немезида справді існує, виникає закономірне запитання: чому астрономи досі не побачили її?
На думку Мюллера, пояснення може полягати в особливостях її руху.
Якби Немезида була звичайним червоним карликом, її мали б виявити під час астрономічних спостережень. Проте, оскільки вона нібито рухається разом із Сонцем навколо спільного центру тяжіння, її власний рух відносно спостерігача може бути недостатнім для легкого виявлення.
Мюллер вважає, що маса такого об'єкта повинна становити щонайменше 5% маси Сонця, аби він міг спричиняти необхідні гравітаційні збурення хмари Оорта.
За його припущенням, Немезида могла б мати зоряну величину приблизно 8–9. Це надто тьмяний об'єкт для спостереження неозброєним оком.
Крім того, якщо вона перебуває поблизу площини екліптики, її пошук ускладнюється великою кількістю інших зір у тому самому напрямку.
Сам Мюллер не надто оптимістично оцінює перспективи безпосереднього виявлення цього гіпотетичного об'єкта.
Нові можливості для дослідження далекої околиці Сонячної системи пов'язують з обсерваторією імені Віри Рубін, яка розпочала новий етап астрономічних спостережень.
Коли може відбутися наступний кометний дощ?
За оцінкою Річарда Мюллера, якщо його гіпотеза правильна, наступний кометний дощ, здатний завдати Землі серйозної шкоди, може відбутися не раніше ніж через 12–15 мільйонів років.
Отже, навіть у межах цієї гіпотези людству не варто очікувати подібної космічної катастрофи в найближчому майбутньому.
